Ле́мківщина (лем. Лемковина, польські Łemkowszczyzna)- українська етнічна територія, на якій здавна проживала етнографічна група українців - лемки. Розташована в українських Карпатах (по обох схилах Сх. Бескидів) між ріками Сяном і Попрадом у межах сучасної Польщі, та на північний захід від ріки Уж у Закарпатті до ріки Попрад у Словаччині. Загальна площа бл. 3,500 км2.

Бідни тоти лемки
Што бояться свого
Не смотрят до заду
Лем деси на боки
Бідни наши лемки
Што не гварят з Богм
А лем чужим словом
Ретушуют спокій

Лемки з обєднання
І стоваришиня
Вадят ся зо собом
Котри є правдиви
Для них слова няня
Про свої коріння
Юж не сут оздобом
Лем ведут до гніву

Гнес в великим пості
Коли терпит Ісус
Ідеме до церкви
Де про нього гварят
До божого царства
Юж скрипит завіса
А лемки між собом
Вадят ся і сварять

Є лемко - русини
Є лемко - поляки
Є лемки лем лемки
Хоц з одного села
В не одній родині
Виросли бортаки
А ходят по темки
Іщи ім весело

Боже дихний правду
В декотри голови
А видуй з них смітя
Што ся там розсіло
Може ся віднайдут
Може юж готови
Зрозуміти житя
Што їх покрутило

Перед Великоднем
Ще перед сповідіом
Помож ся зєднати
І як колись жити
А царство господнє
Як колиси дідо
Завше шанувати
І своє любити

                                                 Под Облачком- лемківська народна пісня                                                                                           

                                           У селі Барвінок
На думку деяких дослідників, давніми предками лемків було слов'янське плем'я білі хорвати, що заселяло район Карпатських гір в 7-10 ст. У середньовічні часи територія Лемківщини входила до складу Київської Русі та Галицько-Волинської держави. Згодом землі Пд. Л. були захоплені Угорщиною, а з 1340-х рр. вся Лемківщина була включена Казимиром III Великим у склад Польщі, де перебувала до 1772. Східна частина Лемківщини творила Сяніцьку землю у складі Руського воєводства, західна належала до Краківського воєводства. В 14-16 ст. територія Лемківщини, була в абсолютній більшості заселена українцями. До кінця 16 ст. сформувалася сучасна лемківська говірка (діалект української мови) і закріпилася в тих межах, які проіснували до 1946. У церковному відношенні Лемківщина належала до Перемиської єпархії, а більшість населення були греко-католиками. Віддалене розміщення краю, відсутність українських міст і національної інтелігенції зумовили слабкий національно-культурний зв'язок між Лемківщиною та іншими українськими етнічними землями (перш за все Галичиною та Наддніпрянською Україною), утруднювало поширення українських національно-політичних течій. На поч. 20 ст. провідною течією у суспільно-політичному житті Лемківщині було москвофільство, ідеї якого поширювали переважно місцеві православні священики (Максим Сандович, Ігнатій Гудима, Яков Медвецький, Дімітрій Хиляк, Даміян Вендзілович та ін.). Український національний рух почав розвиватися з кінця 19 - поч. 20 ст. Основними його осередками стали міста Новий Санч і Сянік.

Серед провідних діячів українського національного руху на Лемківщині були В. Хиляк, П.Ліницький, В. Яворський, В.Кубійович, М. Дороцький, О. і В. Константиновичі, О. Гудзьо, В. Бучацький, Й. Лукасевич таін. Після розвалу Австро-Угорщини у східній частині Лемківщині було проголошено Східно-лемківську республіку, яка в 1918-1919 творила Сяніцький комісаріат Західно-Українськоі Народної Республіки з центром у с. Команчі (гол. П. Шпилька) і в серед, лютого 1919 була ліквідована польськими військами. Одночасно у західній частині Лемковщини було проголошено "Лемковсько-Руську Республику ("столиця" - село Флорінка), яка мала виразно проросійську орієнтацію. Її русофильске керівництво (Ярослав Качмарчик, Дімітрій Хиляк, Ніколай Громосяк) розглядали варіанти приєднання до Росії, Чехословаччини або створення незалежної держави. Так само як і Східно-Лемківська, Лемківсько-Руська республіка була анексована Польщею. Після падіння ЗУНР варшавський уряд, намагаючись послабити розвиток національного руху, підтримував москвофільську течію і прагнув перетворити лемків у окрему регіональну групу з польською національною свідомістю. В той же час мав місце перехід значної частини лемків з унії до православ'я. З метою розколу українського руху на Л. в 1934 край було відділено від Перемиської єпархії і створено окрему Лемківську Апостольську Адміністратуру з русофільською ієрархією. В 1920-1930-х рр. польський уряд, проводячи на Лемківщині політику полонізації, намагався ліквідувати українське шкільництво, забороняв українські періодичні видання, закрив майже всі читальні "Просвіти", ув'язнював або висиляв національне свідомих українців. На противагу польській політиці в краю у Львові була створена лемківська комісія, яка займалася веденням культурно-освітньої роботи серед населення Лемківщини В 1934-39 у Львові видавалися газети "Наш Лемко" (ред. П. Смериканич, пізніше Ю. Тарнович) та "Бібліотека Лемківщини", що розповсюджувалися як в Галичині так і на Лемківщині. З метою допомоги лемківсько-українському рухові в США у 1936 була створена Організація Оборони Лемківщини (з 1958 видавала "Лемківські Вісті" та "Лемківські Календарі").У роки Другої світової війни 1939-1945 український культурно-освітній рух на Лемківщині набув деякого пожвавлення. Було засновано ряд українських середніх шкіл, учительська семінарія, Українське Освітнє Товариство тощо. Після зайняття Лемківщини радянськими військами в 1945, польські бойовики Армії Крайової вбили ряд лідерів українського національного руху, а в деяких районах знищили цілі села. Внаслідок укладення радянсько-польського договору 1945 та договору про польсько-радянський кордон (від 16.8.1945) територія північної Лемківщини була остаточно передана Польщі. На підставі укладених договорів в 1945-46 проходив взаємний обмін населення у прикордонних районах, у тому числі на Лемківщині. Переселення українців з їхніх етнічних земель, зокрема Л., мало за підписаними угодами проводитися на добровільних засадах, однак в більшості випадків воно відбувалось під адміністративним тиском органів влади примусово і з застосуванням сили, що незабаром набуло характеру етноциду. (див. "Вісла" операція). Якщо в 1939 на території Лемківщини проживало 160 тис, українців, то внаслідок злочинних переселенських акцій 1946-1947 Лемківщина залишилася без корінних жителів. Масовим депортаціям українського населення з Лемківщини протидіяла Українська Повстанська Армія, яка здійснювала активні бойові операції у цьому районі в 1944-1947 роках. Жителі Лемківщини були розселені по всій території Польщі, в основному, у пн, і зх. районах держави. Намагаючись прискорити асиміляцію переселенців, органи влади, звичайно, допускали переїзд в одну місцевість не більше 3-4 українських сімей. Лише в кінці 1950-х років частині корінного населення Лемківщини було дозволено повернутися на Лемківщину. Поступово налагоджувалось і українське культурно-освітнє життя у краю. При Головному правлінні Українському Суспільно-Культурному Товаристві (створене 1956) у Польщі діяла секція лемківської культури, з 1957 видавалося "Лемківське Слово" як додаток до тижневика "Наше Слово". З 1983 на Лемківщині проводиться фольклорно-етнографічний фестиваль "Ватра". З 1990 року у краї створено Об'єднання лемків, діє Лемківська секція при Об'єднанні українців Польщі.

Молитва Лемкині

Боже! Дай мені сили прожити день сьогодніший, допомогти вижити на цій іншій землі, куди привезли мене і моїх дітей!

Господи! Молю і благаю Тебе, не дай пропасти мені і моїй родині, моїм людям, що пізно посіяли зерна священні; в літі веснують, а коли і що збирати будуть – не знають.

Боже милостивий! Зроби так, щоб сонце сходило і заходило, щоб світило всім людям і мені так, як сходило там, у Бескидах, в моїх рідних горах і долинах; щоб жито і всяке зело вродило нам, і до зими всі ми були з хлібом і сіном, і всяким збіжжям, що дає живність і людині, і птиці, і худобині.

Всевишній Господе! Не дай забуття, ні днесь, ні завтра, ні потім; допоможи втримати в пам”яті всі красоти краю, Бескидів, наших багатих, цілющих, чистих вод у ріках: Бистрому, Попраді, Сяні; пам”ятати всі красні і принадні краєвиди полонини, гір перелісків; не забути найбагатші грибовиська, найпахучіші ягідники і ожинники, яфирники і малинники, зруби й пасовиська!

Не дай Боже забути звичаї свої, говірку співучу, бійканки і співанки, забави і вечірки в дні свят і в дні робіт!

Господи! Дай мудрости моїм дітям тягнутися до рідної землі своїх дідів і прадідів, шанувати їх могили, церкву, віру.

Боже! Наділи моїх дітей, внуків і правнуків всіма дарами святого духа - як: мудрість, розум, рада, мужність, знання, побожність, а також найголовнішими чеснотами людини: як віра, надія, любов.

Господи! Дай мені і моїм дітям розуму відрізнити добро від зла, щастя, від нещастя, дай мені мудрости оцінити добро, бути вдячною за добро!

Дай мені вміння наудоумити ворога, дай мені щирости допомогти бідному, дай витримки переконати злого, навчити невмілого.

Амінь!

Document URL: http://lemko.org/religion/prayer/index.html

Лемківська хата