Переселення лемків з карпатської батьківщини відбувалося у 1944-1946 рр. на основі угоди між урядами Польщі та СРСР від 8 вересня 1944 р. про взаємний обмін населенням.

Поляки з території України були добровільно преселені до Польщі, тоді як українці, росіяни та русини, що мешкали в кордонах повоєнної Польщі переселялися до радянської України. На території *Лемківщини діяли чотири комісії з переселення (евакуації), у містах Сянок, Ясло, Ґорліце і Новий Сонч.

Процес переселення, що відбувався від листопада 1944 р. по вересень 1946 р. здійснювався при допомозі польського війська. Певна частино *русофільськи орієнтованих лемків підртимувала план переселення, як і ті особи, що втратили власність в результаті війни.

Переселення заохочувалося місцевими комуністами та радянськими емісарами. Більшість лемків, однак, залишили свої домівки у результаті залякування з боку польських властей, військових та терористів. Лемківські активісти української орієнтації та *Українська повстанська армія (УПА) опиралися цій, на їхню думку, насильній депортації.

Переселенцям дозволялося брати з собою до 2 тонн вантажу на родину, що було нереальним, зважаючи на брак транспортних засобів. На 1946 р. коли переселення припинилося бл. 100 тис. лемків (60-80 % загальної кількості на той час) було переселено, в основному до західної України (Львівська, Тернопільска, Івано-Франківська області).

Лемків, що залишилися на батьківщині було переселено наступного року до різних регіонів Польщі в результаті операції *"Вісла".